13 листопада
1918 року на таємному засіданні політичних партій було створено орган для
проведення антигетьманського повстання та відновлення Української Народної
Республіки – Директорію. До її складу увійшли В.Винниченко (голова),
С.Петлюра, П.Андрієвський, А.Макаренко і Ф.Швець. Від їхніх рішень і дій у
надзвичайно відповідальний історичний момент залежала подальша доля України.
Жоден сумлінний
науковець не може пройти повз визнання масштабності антигетьманського
повстання. Щоправда, для деяких авторів – це додаткова можливість помітити в
масовому русі й тіньові сторони – стихійність, неорганізованість, схильність до
анархії, розбою, пограбувань, єврейських погромів, періодичних зрад і переходів
до табору противників тощо. Керівникам повстання закидають, що вони не мали
навіть уявлення про чисельність збройних сил, що вливалися в антигетьманську
боротьбу. І з тим не можна не погодитися. Хіба що варто зауважити – у даному
випадку стихійність, неорганізованість, незапланованість і непрогнозованість
зайвий раз доводили: революційні дії не були інспіровані, а стали результатом
органічного заперечення монархічно-авторитарної альтернативи державної
організації українського суспільства, природним прагненням перервати полосу
правління, яка виявилась абсолютно неприйнятною для більшості нації.
Немає коментарів:
Дописати коментар