Письменниця говорила, що її заслуга в тому, що вона
змогла привернути увагу читачів «до справжніх Марусь, Ганнусь і Катрусь, які
повинні стати жінками європейського характеру». Вона була людиною з
європейським мисленням, була в курсі всіх культурних, політичних, літературних
подій того часу, мала вишуканий смак у всьому: від моди до літератури і
побутових дрібниць.
За словами майбутньої письменниці, вона
закінчила лише чотири класи народної школи, тобто мала основу «для дальшого
розумового розвою». Ольга Юліанівна багато займалася самоосвітою. Захоплювалася
творами з соціології, політології та філософськими трактатами. Шукала себе в
музиці (грала на фортепіано, цитрі, дримбі), непогано малювала і грала в
театрі. Хотіла навіть стати професійною актрисою, але віддала перевагу
літературі. Була людиною з європейським мисленням, її хвилювало питання
емансипації – вважала його віянням часу, коли не лише проблеми особистого життя
змушували жінку підняти голову і подивитися на світ по-іншому. Кобилянська одна
з перших в українській літературі звернулася до відображення
жінок-інтелігенток, які прагнуть вирватися з міщанського середовища. І при
всьому тому вона залишалася справжньою жінкою. Цікавилася новинками моди, мала
вишуканий смак. В юності була жагучою брюнеткою з оксамитовими очима і до
глибокої старості зберегла струнку постать.
Ольга Кобилянська стала
класиком, якого поважали і
ким захоплювалися (часто критикували за фемінізм, "ідеалізацію жінок"
і "культ краси і індивідуалізму") ще за життя письменники Іван
Франко, Михайло
Коцюбинський, Іван
Нечуй-Левицький, Василь Стефаник,
композитор Микола
Лисенко, історик Михайло
Грушевський. У Чернівцях, де Кобилянська жила з 1891 до смерті, працював
гурток її шанувальників, а сама письменниця відстоювала українську мову і в
боярській Румунії, і в радянській Україні, і за німецької окупації. Більше
того, активно виступила в ЗМІ проти агресії Німеччини, опублікувавши ряд статей
яскравого експресивного характеру. У її квартирі гестапо був проведений обшук,
в результаті якого більшість рукописів вилучили, з них багато зникло і не
знайдено досі. Уряд Румунії, що підтримував нацистів, віддав Ольгу Кобилянську
військовому суду. Та окупанти так і не змогли провести його: письменниця
померла до початку процесу.