13 грудня 1893 Микола Хвильовий (Фітільов). На формування свiтогляду
майбутнього письменника вплинули народницькi погляди батька. Пiд час навчання в
Богодухiвський гiмназiї Микола брав участь у революцiйному гуртку, за що
його й виключили. Далi були праця на помiщика, робота на Донбасi, фронти Першої
свiтової. 1919-го Микола Фiтiльов за iдейними переконаннями вступив до лав
КПбУ, а 21-го оселився в Харковi.
Саме
тодi в газетах i з'явилися статтi та оповiдання ще невiдомого Миколи
Хвильового. Авторська слава прийшла за два роки з публiкацiєю збiрки оповiдань
"Синi етюди". Особливий стиль, талант, ентузiазм та романтика, а
також спроби переоцiнки постреволюцiйної дiйсностi - все це вирiзняло його
серед iнших. Це був час, коли панувало гасло - культуру в маси. В галузi
лiтератури це означало - кожен, хто навчився писати, мiг стати письменником.
До
певного часу Хвильовий подiляв такi погляди i навiть став одним iз засновникiв
спiлки пролетарських письменникiв "ГАРТ", однак невдовзi його думка
змiнилася. Вiн першим виступив за встановлення в новому українському
письменствi високих естетичних iдеалiв на противагу масовостi та хуторянству.
1925 року Микола Хвильовий засновує Вiльну академiю пролетарської лiтератури -
ВАПЛIТЕ, до якої зокрема входили Микола Кулiш, Михайло Яловий, Володимир
Сосюра, Павло Тичина.
Саме
Хвильовий зiнiцiював дискусiю, головним питанням якої були шляхи розвитку нової
лiтератури. Вiн уважав, що українськi письменники не повиннi наслiдувати i
копiювати росiйську або московську лiтературу - зразком мала стати європейська.
Його лозунг "Геть вiд Москви - даєш психологiчну Європу!" став
прапором цiлої генерацiї українських письменникiв. Свої погляди Микола
Григорович виклав у циклi статей "Камо грядєши?", серiї памфлетiв
"Думки проти течiї" та "Апологети Писаризму". В цей час
Хвильовий продовжував творчу дiяльнiсть. Збiрка оповiдань "Осiнь",
романи "Вальдшнепи", "Санаторiйна зона", Сетиментальна iсторiя,
зробили його найчитабельнiшим українським письменником, талант i авторитет
якого визнавали навiть опоненти.
Однак
уже скоро лiтературна дискусiя набула полiтичного забарвлення. Каталiзатором
стала стаття "Україна чи Малоросiя?". 26 квiтня 1926 у листi до
членiв полiтбюро ЦК КПбУ Сталiн квалiфiкував дiяльнiсть Хвильового як темний
бiк українiзацiї. Розпочалася гостра критика "хвильовизму" у статтях
та виступах керiвникiв УРСР Кагановича, Чубаря, Петровського.
Намагаючись
врятувати вiд розпуску ВАПЛIТЕ, Хвильовий визнав помилки, а згодом залишив
академiю. 1928 письменник у вiдкритому листi до газети "Комунiст"
засудив свiй лозунг "геть вiд Москви". Однак тiєю чи iншою мiрою
Микола Григорович намагався продовжити лiнiю ВАПЛIТЕ у створених ним журналах
"Лiтературний ярмарок", та "Полiтфронт". Пiсля закриття цих
видань вiн ще намагався писати, дотримуючись партiйної лiнiї. Проте його творiв
майже не публiкували.
Хвильовий
побачив крах своїх iдеалiв, кiнець українiзацiї, голодомор, репресiї початку
30-х. Останньою краплиною став арешт його друга - Михайла Ялового. 13 травня
33-го Микола Григорович запросив до свого дому найближчих друзiв. За спогадами
очевидцiв - пили чай, Хвильовий декламував "Бесов" Пушкiна. Потiм
письменник сказав присутнiм, що зараз покаже, як правильно писати, вийшов до
робочого кабiнету i застрелився.
У
передсмертнiй записцi вiн написав. "Арешт Ялового - це розстрiл цiлої
генерацiї, За що, за те що ми були найщирiшими комунiстами - нiчого на розумiю.
За генерацiю Ялового вiдповiдаю я, Микола Хвильовий". Символiчна смерть;
Хвильовий став першим iз розстрiляного поколiння нацiонал-романтикiв, згодом
загинуть майже всi друзi i колеги письменника, а його ім'я на довгi роки порине
у небуття.
Немає коментарів:
Дописати коментар